Репозитарій НПУ  

   

Центр діаспори  

logo crd

   

АВ НПУ  

   

Наш логотип  

НПУ

Код:

<a href="http://www.npu.edu.ua" target="_blank"><img border="0" src="http://www.npu.edu.ua
/images/stories/logos/logo_npu.png" width="100"/></a>

   
× Дискусія організована у вигляді обговорень окремих доповідей, підготовлених українськими експертами. Кожна доповідь присвячена окремому аспекту демократичного розвитку держави і суспільства.
Будемо вдячні за Вашу активну участь у цій дискусії, коментарі та власні думки щодо запропонованого аналізу.
Коментарі, які стосуються кожної окремої доповіді, будуть узагальнені та опубліковані, відкриваючи більш широке публічне обговорення того, що необхідно зробити для сприяння демократичним реформам в Україні.
Щоб залишити свій коментар, Вам необхідно зареєструватись. Модератори форуму залишають за собою право вилучати повідомлення, що містять прямі чи непрямі образи інших користувачів ресурсу, в тому числі за етнічною, національною, расовою чи релігійною приналежністю, нецензурні висловлювання, висловлювання порнографічного чи сексуального характеру, висловлювання, що мають на меті провокування різкої реакції інших учасників форуму, що містять рекламу, комерційні повідомлення, а також ті, що не мають інформаційного навантаження та не стосуються тематики форуму.

Розвинене громадянське суспільство

  • Любов Марголіна
  • Любов Марголіна аватар Автор теми
  • Відвідувач
  • Відвідувач
7 років 6 місяців тому #1227 від Любов Марголіна
а) Існування значної мережі активних, автономних груп, що переслідують різноманітні індивідуальні інтереси;
б) Широко поширена участь у діяльності груп;
в) Окремі особи мають множинне членство в групах (є членами більше як одної групи).

Громадянське суспільство в Україні: демократичні орієнтири та реальна практика (В. Степаненко)

Аналізується стан громадянського суспільства в Україні за такими критеріями:
а) існування розвиненої мережі активних незалежних груп, що ставлять на меті задоволення різнобічних індивідуальних і групових інтересів;
в) широка участь громадян у груповій діяльності та
с) громадяни мають і здійснюють плюралістичний вибір членства у таких групах.
Водночас методологічними орієнтирами цього звіту є не лише інструментальні критерії громадянського суспільства як сфери діяльності громадських організацій. Громадянське суспільство в ширшому контексті розуміється як культура цивільності й практики громадської активності, яка ґрунтується на принципах добровільної самоорганізації людей за їхніми інтересами та на основі спільних цінностей – це і є змістовним інституціональним компонентом, який перетворює процедурну демократію на ефективну плюралістичну модель суспільної організації та взаємодії.
У першому розділі здійснено аналіз політичної логіки розвитку громадянського суспільства, його принципів і цінностей в Україні від сприйняття та визнання його державою й “широким” суспільством до його поступового утвердження як важливого актора суспільно-політичного процесу, окреслено сучасні позиції, здобутки, виклики й потенціал розвитку громадянського суспільства у країні. Другу частину присвячено дослідженню його основного структурно-інституціонального компоненту, а саме – громадським організаціям і об’єднанням громадян із фокусом уваги на якісних їх характеристиках і, насамперед, щодо того, наскільки ефективно та адекватно вони виконують своє головне призначення – представляти й захищати суспільні інтереси та інтереси окремих соціальних груп. З’ясування цих питань допоможе визначити адекватність як наявної державної стратегії, так і підходів донорських інституцій щодо подальшого сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, яке (сприяння), однак, не може ототожнюватись із політикою “формування” чи “насадження” його цінностей і практик чи то згори, чи то ззовні. Третя, підсумкова, частина цього звіту містить деякі політичні рекомендації, які були б доречними в застосуванні такої політики сприяння розвитку громадянського суспільства.
Серед основних висновків доповіді є такі:
Історія розвитку українського громадянського суспільства свідчить про поступову й позитивну його трансформацію від боротьби за самоствердження та власне його визнання державою й “широким” суспільством до його поступового утвердження як важливого актора суспільно-політичного процесу. З 2005 року громадянське суспільство та держава починають використовувати взаємно ресурси й можливості (людські, організаційні, політичні) одне одного. Розвиваються також плідні відносини співпраці громадянського суспільства й бізнесу, про що свідчать факти підтримки великим бізнесом громадсько-суспільних ініціатив (наприклад, створення за ініціативи В. Пінчука фонду “Ялтинська європейська стратегія” (YES), іонду “АнтиСНІД” тощо).
Водночас громадянське суспільство в Україні (у силу різних причин: складного процесу трансформації “третього сектора”, нерозвиненості учасницької політичної культури, реальної політичної залежності вітчизняного великого й середнього бізнесу щодо напрямів його філантропії та підтримки громадських ініціатив, обмежених переважно соціальною сферою, ще й досі не цілком сприятливих інституціональних, зокрема законодавчих, умов, діяльності громадських організацій тощо) і надалі потребує зовнішньої донорської допомоги.
Зусилля донорських інституцій мають спрямовуватися не лише на підтримку програмної діяльності мережі НУО, а здебільшого на зміну інституціонального клімату, у якому працюють НУО. Так, більшу користь, аніж традиційне програмне грантове фінансування НУО, могли б принести зусилля щодо лобіювання тандемом “донори – НУО” реальних покращень законодавчого поля діяльності НУО, зокрема вдосконалення законодавства у сфері надання соціальних послуг НУО, заохочення практик філантропії бізнесу через податкові пільги, реальні кроки щодо боротьби влади з корупцією, зокрема унормування тендерних практик, які б надавали НУО реальну можливість участі в конкурсах на соціальні програми з бюджетних джерел.

З текстом доповіді можна ознайомитись у прикріпленому файлі (див. нижче)

Вкладений файл:

Назва файлу: 15.pdf
Розмір файлу:511 KB
Долучення:

Будь-ласка, Увійти , щоб приєднатись до розмови.

  • Любов Марголіна
  • Любов Марголіна аватар Автор теми
  • Відвідувач
  • Відвідувач
7 років 6 місяців тому #1249 від Любов Марголіна
Шановні колеги, нижче подано відгук на Антоніни Колодій на статтю Віктора Степаненка.


ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО В УКРАЇНІ:
чи піддається воно аудиту?

(відгук на статтю-звіт В. Степаненка «ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО В УКРАЇНІ: ДЕМОКРАТИЧНІ ОРІЄНТИРИ ТА РЕАЛЬНА ПРАКТИКА»)
Досягнення та невдачі в становленні демократії значною мірою залежать від рівня розвитку громадянського суспільства (далі ГС), яке водночас є і підґрунтям, і індикатором успішності демократизації. Але як виміряти стан самого громадянського суспільства? Які критерії обрати та якої ваги їм надати при виведенні індексу чи індексів його загальної розвиненості або хоча б при формулюванні чітких неформалізованих висновків щодо цього. Це дуже непрості питання і різні дослідницькі установи та окремі дослідники вирішували їх по-різному (про це буде сказано далі).
Як сказано на початку рецензованої статті, її автор мав оцінити рівень розвиненості громадського суспільства за кількісними та якісними показниками асоціативної діяльності громадян, врахувавши: а) існування розвиненої мережі активних незалежних груп, що ставлять на меті задоволення різнобічних індивідуальних та групових інтересів; в) широка участь громадян у груповій діяльності; с) наявність можливостей для здійснення плюралістичного вибору членства у таких групах і використання їх індивідами.
Віктор Степаненко доповнив ці завдання аналізом ставлення держави до громадянського суспільства на різних етапах суспільного розвитку, формування правового поля для нього, а також міркуваннями про розвиненість цивільної культури громадян, що обумовлює їх здатність виконувати ті основні ролі, які зазвичай пов’язують із участю в житті громадянського суспільства. Відтак його стаття стала спробою агрегації та оцінки практично усіх наявних в Україні даних про розвиненість правового поля, інституцій та культури громадянського суспільства, яким воно постало упродовж 15 років розвитку України як незалежної держави (найпізніші дані датовані 2006-07 рр.). При цьому автор не лише не уникає концептуалізації різних аспектів розвитку ГС в Україні, а й робить її одним із головних напрямів своєї роботи.
Сильними сторонами цієї статті є її добра структурованість, влучна характеристика послідовності просування України до громадянського суспільства, важливості ставлення до нього державних інституцій і широкого загалу, відсутність спрощених однозначностей, які часто зустрічаємо в публіцистиці («воно» – ГС – є , або «його» немає). Ґрунтовна джерельна база, використана автором, дозволила йому показати як успіхи в розвитку різних сегментів українського ГС, так і невдачі та слабкі сторони, що обумовлюють його деяку «неповносправність» (мій вислів, а не автора статті), що проявляється в неспроможності ГС постійно (а не лише в період революційного піднесення) відігравати вирішальну роль в утвердженні демократичних норм суспільного життя.
З більшістю, хоча звичайно далеко не з усіма, висновками та оцінками В.Степаненка я погоджуюсь. Наприклад, слушною, на мій погляд, є думка, що «громадянське суспільство в Україні пройшло етапи його суспільного і владного сприйняття та визнання і перебуває в процесі своєї інституціоналізації»; що під час Помаранчевої революції мав місце «прецедент здатності громадянського суспільства щодо його мобілізації задля «ремонту» пошкоджених норм цивільності у політичному виборчому процесі»; що мобілізовані ним громадяни (або, як пише автор, “люди з вулиці”) показали себе здатними до більшої толерантності та поваги до відмінностей, ніж політики; що під впливом тих подій у стосунках ГС та держави з’явилися деякі нові напрями (втім, на мій погляд, усе ще заформалізовані та неефективні) співробітництва, зокрема у виробленні публічної політики. Загалом згодна з більшістю з перерахованих автором політико-правових та культурних чинників, що гальмували в попередній час або й дотепер гальмують розвиток ГС в Україні та щодо шляхів подолання цих гальмівних впливів. Не можна заперечити й те, що вивчати стан громадянського суспільства за кількісними показниками в Україні майже неможливо, оскільки «дані щодо чисельності неурядових та благодійних організацій навіть на рівні офіційної статистики в країні є вже сам по собі проблемою».
Проте тут ми знову повертаємося до призначення рецензованої статті як складової частини демократичного аудиту та до ставлення самого автора до відбору й аналізу статистичних даних. Виникає питання: якщо йдеться про аудит, то з чого варто починати: з пояснення ситуації, у тому числі й за допомогою екскурсу в недавню історію відносин держави з громадянським суспільством, яке народжувалось, чи з констатації фактів про теперішній його стан, з наступним можливим переходом до пояснення. Автор вибрав перший варіант. Наслідком цього вибору стала традиційна аналітична стаття. Якби був вибраний другий варіант, ми можливо отримали б матеріал, що більшою мірою наближався б до поняття демократичного аудиту, у фокусі якого, як на мене, мало би бути вимірювання визначених дослідником (чи проектом) параметрів досліджуваного феномена.
Тим більше, що спроби саме такого, базованого на польових дослідженнях вимірювання розвитку ГС в Україні вже робилися експертами як міжнародних, так і українських дослідницьких організацій. Можливо, їх варто було б зіставити та оцінити, визначивши, які методики і які результати кращі, або, в разі незгоди з усіма, запропонувати свою методику оцінювання і відповідно до неї провести аналіз та надати його результати. Однак, у будь-якому разі, чіткість критеріїв та підібраних для їх відображення кількісних і якісних показників розвитку є важливою рисою аудиту. Звичайно, дослідник має бути свідомий того, що наявні методики оцінювання суспільних феноменів поки що не в змозі дати абсолютно точних кількісних показників, бо містять елемент суб’єктивізму, пов'язаний зі специфікою експертного оцінювання, неточністю статистики та іншими чинниками, на які цілком слушно (і, можливо, аж занадто часто) звертає увагу автор статті.
На мій погляд, найбільш повне та методологічно обґрунтоване, вимірювання розвиненості ГС в Україні (хоч як і всі інші – не без деяких огріхів, а тепер уже й достатньо віддалене в часі) було здійснене Лігою регіональних ресурсних центрів та Творчим центром «Каунтерпат» у співпраці з іншими громадськими організаціями, зокрема з Українським центром філантропії у 1999-2001 рр. Була використана апробована в міжнародних дослідженнях методика CIVICUS (Світового альянсу за громадянську участь), яка дозволила оцінити розвиненість не лише мережі громадських організацій, а й цінностей та впливу громадянського суспільства та сприятливості суспільно-правового середовища (не оточення, до речі, а саме середовища), в якому воно розвивається. За результатами цього дослідження були зроблені висновки, що українське ГС на початку ХХ ст. було трохи більш ніж «наполовину розвиненим» (в середньому його індекс становив 55,3% із 100% можливих), причому найбільш розвиненими його параметрами були «цінності» та «структура», дещо нижчим був показник «вплив», а розвиненість параметру «простір» була найменшою, віддзеркалюючи неналежну увагу держави та ЗМІ до проблем громадянського суспільства, його недостатню авторитетність в очах широкого загалу.
Іншим відомим зразком вимірювання розвитку ГС в Україні є щорічні доповіді Freedom House (далі – FH) під назвою «Нації на переході» («Nations on Transit»). Нагадаю, що ця організація визначає індекс демократизації за всіма параметрами (одним з яких є розвиток ГС) у діапазоні від 1 (повний розвиток даної ознаки демократичного суспільства) до 7 (відсутність даної ознаки). За даними FH упродовж усього періоду її спостережень від 1997 р. в Україні мала місце доволі стала тенденція до покращення стану громадянського суспільства. Покращення щорічних індексів розвитку ГС відображають такі цифри: 4.00 (1997); 3.75 (2001); 3.00 (2005); 2.75(2009). Якщо ці індекси порівняти з оцінкою деяких інших аспектів демократизації: індекс демократичності врядування змінився від 4.50 у 1997 р. до 5,00 (загальнонаціональне) і 5, 25 (місцеве врядування) – у 2009; конституційні, законотворчі та судові аспекти – відповідно від 3.75 до 5,00; корупція – від 6, 00 до 5, 75, то їх можна назвати дуже (занадто?) оптимістичними. Проте, якщо звернутися до даних за 2001 р., то вони цілком зіставні з даними Проекту CIVICUS за той самий рік і так само свідчать про «наполовину розвинене» ГС в Україні – на шкалі від чи то від 7 до 1, чи від 0 до 100.
В. Степаненко у своїй статті посилається на дані іншої міжнародної організації, USAID, яка публікує індекси сталого розвитку країн Центральної та Східної Європи, які також свідчать про значний прогрес у розвитку «третього сектора» в Україні, хоч і менший, ніж у Польщі чи Угорщині (що не дивно). За інтегрованим показником «NGO Sustainability Index» у 2006 р. Україна перебувала в числі країн «серединного розвитку» з індексом 3,6, тоді як Польща мала індекс 2,3, Угорщина – 2,6, Словаччина – 4,0, Росія – 4,3, Білорусь – 5,9. У статті В. Степаненка наводяться й інші висновки з цього звіту: про «чисельні удосконалення» правового середовища діяльності українських НУО та про кількість наявних і діючих громадських організацій (НУО). Якраз щодо останньої групи даних, які мали би дати статистичне підтвердження узагальнених висновків, у мене є чи не найбільші претензії.
Відповідно до названої публікації USAID в Україні налічувалось 47 тис. зареєстрованих і незареєстрованих (?!) НУО станом на 2006 р., з яких начебто діяли або якось про себе заявляли упродовж останніх двох років лише 10 % (я особисто ставлю під сумнів цю інформацію, не маючи процедурного обґрунтування щодо того, хто і як це з’ясовував та з яких джерел були взяті відомості про «незареєстровані» організації). Та далі – гірше. В. Степаненко наводить дуже кількісні дані з дослідження М. Лациби з Українського центру незалежних політичних досліджень (УЦНПД), який (центр) зробив і робить чимало корисного для моніторингу розвитку ГС в Україні. Однак, як мовиться, «редакція не несе відповідальності…». Згідно з наведеними М. Лацибою і повтореними В. Степаненком статистичними даними, на 1 липня 2007 р. в Україні було зареєстровано 52 693 громадських організацій (позначимо їх ГО) та їх осередків, майже 16 000 осередків політичних партій (sic!), 10 705 благодійних організацій, 20 186 - релігійних організацій (що мається на увазі – релігійні громади, чи щось інше?), 18 960 профспілок та їх об’єднань, 982 кредитні спілки, 5 480 споживчих то¬вариств, 473 спілок споживчих товариств, 6 003 об’єднань співвласників багатоквартирного будинку.
Додавши усі цифри, починаючи з осередків політичний партій, отримаємо число 78 789. Що робити з ним далі? За логікою подальшого викладу В. Степаненка, який виходить з існування у 2007 р. усе ж таки тільки понад 52 тис. ГО (виносячи в той спосіб за межі ГС навіть благодійні організації), друге число – для повноти картини громадянської діяльності – слід було б доплюсувати до першого. Тоді в сумі вийде 131 482 осередків громадянського суспільства. Чи чого? Навіщо тут осередки політичних партій? Чи вважаємо ми традиційні пострадянські профспілки елементами громадянського суспільства? Що таке тут релігійні організації: просто релігійні громади, чи щось інше? Як розуміти додавання організацій та їх осередків, в одному випадку, і товариств та їх спілок, в іншому? Питань можна задавати безліч з тієї простої причини, що ні аудитом, ні науковим аналізом тут і не пахне. Науковість починається з ідентифікації та класифікації: які саме структури відносити до осередків ГС, як їх класифікувати та як рахувати. Мої намагання підказати можливі підходи до розв’язання цих питань методики дослідження фактичного матеріалу (і в монографії, і в пізніших статтях та розділах) поки що залишаються ніким не почутими (кому охота займатися такою чорновою роботою), а без того достовірність та зіставність статистичного матеріалу щодо розвитку ГС в Україні залишається на тому рівні, який ми тут побачили.
І на закінчення вже зовсім гумористична інформація: виявляється, що «за цими ж даними [Лациби] «у більшості областей України нараховується кілька сотень організацій громадянського суспільства – переважна кількість організацій коливається від 200 до 500». Множимо 500 на 24 області і отримуємо 12 000 організацій. Втім, і це ще не кінець. Остаточним підсумком автора рецензованої статті щодо розвиненості мережі громадських організацій є судження (засноване на висловлюваннях, а не підрахунках, деяких, не названих у статті експертів) про те, що «реально маємо до 5 тисяч не формально створених, «паперових» або ситуативних, а реально діючих громадських організацій та об’єднань громадян всіх статусів (від міжнародних та всеукраїнських до місцевих) та спрямувань діяльності». Я б закликала читача виділеному мною – не вірити. Але це також моє особисте, не підтверджене реальними підрахунками судження, яке вимагає перевірки … все тим же аудитом.

P.S.
Коли я починала писати цей відгук на статтю дослідника, якого поважаю і якого загалом вважаю своїм однодумцем з багатьох питань і підходів, то збиралася «легенько» подискутувати з ним з приводу деяких інтерпретацій. Вийшло щось зовсім інше. Сподіваюсь, Віктор Степаненко не образиться, бо із сказаного в цьому огляді я сама для себе зробила такий, як мені здається, дуже корисний для подальших досліджень громадянського суспільства в Україні висновок: ми вже маємо доволі розвинене ГС; маємо чималу кількість теоретичних і прикладних досліджень щодо нього; чого нам бракує для отримання нових результатів – це достовірної кількісної інформації і правдивого аудиту.
Колодій Антоніна,
авторка книги «На шляху до громадянського суспільства» (2002).

Будь-ласка, Увійти , щоб приєднатись до розмови.

Модератори: Любов Марголіна
Час відкриття сторінки: 0.478 секунд
Працює на Форум
   

Короткі новини

Конкурс на навчання в Польщі 2018

konkurs    Міністерство освіти і науки України оголосило «Конкурс на навчання в Польщі 2018». Польська сторона готова прийняти громадян України на безкоштовне навчання (без виплати стипендій) до закладів вищої освіти Республіки Польща на 2018/2019 академічний рік, мова навчання - польська:

1) до 2 осіб на навчання на ступінь магістра (повний цикл навчання бакалавр + магістр – 5 років);

2) до 10 осіб на часткове/семестрове навчання (бакалаврські програми, другий семестр навчального року);

3) до 3 осіб на навчання (стажування) до аспірантури. Всі витрати пов’язані з перебуванням у Польщі, покриваються за рахунок учасника.

Відділ міжнародного співробітництва та євроінтеграції

Весняна Школа Академічного Розвитку стартувала

school acad rozv    15 травня розпочала роботу Весняна Школа Академічного Розвитку. Запрошуємо всіх бажаючих долучитись. Наступний модуль відбудеться 22 травня об 11 годині в ауд. 340 (ЦК).

    Тема модулю: «Академічний розвиток (Правила складання мотиваційних листів. Правила складання CV. Конкурс для молодих вчених МОН України: покрокова інструкція)».

 

Прес-служба університету

Запрошуємо на лекцію "Mysticism: Mechanism to Overcome Social Evil!"

lection   Запрошуємо на лекцію завідувача кафедри філософії Мумбайського університету професора Аміти Валмікі "Mysticism: Mechanism to Overcome Social Evil!", яка відбудеться 22 травня о 13.00 в ауд. 340 (ЦК). Мова виступу – англійська.

 

 

Відділ міжнародного співробітництва та євроінтеграції

Звітно-наукова конференція «Єдність навчання і наукових досліджень – головний принцип університету»

NAUKA    14 – 19 травня 2018 року в університеті проходитиме звітно-наукова конференція викладачів, аспірантів і докторантів НПУ імені М.П. Драгоманова за підсумками наукових досліджень 2017 року «Єдність навчання і наукових досліджень – головний принцип університету».

 ПРОГРАМА ПЛЕНАРНОГО ЗАСІДАННЯ

(15.05.2018, 14:00, Блакитна зала центрального корпусу університету,

13:00 – початок реєстрації, фойє центрального корпусу)

  1. Андрущенко В.П., ректор Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, академік НАПН України, член-кореспондент НАН України, доктор філософських наук, професор

Єдність навчання та наукових досліджень - головний принцип університету

  1. Торбін Г.М., проректор з наукової роботи НПУ імені М.П. Драгоманова, доктор фізико-математичних наук, професор

Науково-дослідна робота в  НПУ імені М.П. Драгоманова: досягнення, виклики та перспективи

  1. Бондаренко В.Д., завідувач кафедри культурології НПУ імені М.П. Драгоманова, член-кореспондент НАПН України, доктор філософських наук, професор

Українська держава і автокефалія православних в Україні

  1. Федоришин В.І., декан факультету мистецтв імені Анатолія Авдієвського, доктор педагогічних наук, професор

Україна в контексті європейського простору: спільні цінності освіти та мистецтва

  1. Андрусишин Б.І., доктор історичних наук, професор, декан факультету політології та права НПУ імені М.П. Драгоманова

Проблема революції та «громадянської війни» в сучасній українській історіографії

  1. Струтинська О.В., кандидат педагогічних наук, доцент, заступник декана факультету інформатики НПУ імені М.П. Драгоманова

Перспективи використання робототехніки в освітній галузі

  1. Нестерова М.О., доктор філософських наук, доцент кафедри управління, інформаційно-аналітичної діяльності та євроінтеграції 

Досвід розробки та впровадження модуля Жана Моне

 

ПРОГРАМА загальноуніверситетських заходів, приурочених до Днів науки в НПУ імені М.П.Драгоманова >>>

Прес-служба університету

 

До уваги вступників до магістратури!

ZNO 11    Сьогодні, 14 травня 2018 року, в НПУ імені М. П. Драгоманова розпочалась реєстрація абітурієнтів, які цього року вступатимуть до магістратури за технологією зовнішнього незалежного оцінювання. Це стосується вступників на спеціальності галузей знань «Гуманітарні науки» (крім спеціальності «Філологія»), «Соціальні та поведінкові науки», «Журналістика», «Право», «Сфера обслуговування» та «Міжнародні відносини».

Детальніше...
   

 НПУ імені М.П. Драгоманова у соціальних мережах

Facebook

   

Обери свою спеціальність  

123123112

   

Переведення та поновлення  

imgonline com ua GifAnimationTwoPic I0m3L8s6Qq2I

   

Піготовка до ЗНО  

Distant

   

Шукаю роботу  

шукаю роботу

   

Обери сам  

диципліна за вибором

   

Горизонт-2020  

   

Корпоративна пошта  

email

   

АРПУЄ  

book konst 

Педагогічна Конституція Європи: прийняття та реалізація

   

Рейтинги  

   

Хто на сайті?  

На сайті 446 гостей та користувачі відсутні

   

Канал новин  

   

Приймальна комісія

Адреса: 01601 м. Київ вул. Пирогова 9, кім 133.
Приймальна комісія працює:
Понеділок-п'ятниця
З 9:00 до 17:00, з 13:00 до 14:00 обідня перерва
Телефони для довідок: (044) 239-30-17, (044) 235-82-36
   

Використання матеріалів сайту можливе лише при згоді адміністрації порталу та активного посилання.
Всі права захищено!

Сайти, які підтримуються службою порталу


НПУ імені М.П.Драгоманова
Інститути
Інститут неперевної освіти
Факультети
Фізико-математичний факультет :: Факультет філософської освіти :: Факультет фізичного виховання та спорту :: Інженерно-педагогічний факультет :: Факультет інформатики :: Факультет іноземної філології :: Факультет історичної освіти :: Факультет корекційної педагогіки та психології :: Факультет мистецтв :: Факультет магістратури, аспіратнути та докторантури :: Факультет природничо-географічної освіти та екології :: Факультет педагогіки та психології :: Факультет політології та права :: Факультет соціально-економічної освіти та управління :: Факультет української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка ::
Кафедри
Кафедра педагогчної творчості :: Кафедра педагогіки, теорія та історії педагогіки :: Кафедра методики викладання російської мови та світової літератури :: Кафедра етики та естетики :: Кафедра управління та євроінтеграції :: Кафедра філософії :: Кафедра інформатики
Персональні сайти
Андрущенко В.П. :: Бех В.П. :: Жалдак М.І. :: Борисенко В.Й. :: Франчук В.М. :: Франчук Н.П.
Інші сайти
Асоціація випускників :: Система управління електронними курсами НПУ :: Система управління електронними курсами інституту інформатики :: Система управління електронними курсами інституту інформатики (студенти) :: Простір гуманітарної комунікації :: Лабораторія археологічних досліджень :: Кабінет-музей М.П.Драгоманова :: Україна і становлення конституціоналізму в Європі :: Центр культури. НПУ

Вхід